Щодо залучення працівників до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 71 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), робота у вихідні дні забороняється.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства (далі – профспілкова організація) або профспілкового представника і лише у виняткових випадках, визначених ч. 2 ст. 71 КЗпП, а саме для:

• відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
• відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;  
• виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у пдальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;  
• виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Перелік святкових і неробочих днів встановлено ст.73 КЗпП. Робота у ці дні не проводиться. Залучення працівників до роботи допускається у випадках та в порядку, передбачених ст. 71 КЗпП.

Згідно зі ст. 72 КЗпП та ч. 3 ст. 107 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

На практиці цей «інший день відпочинку» зазвичай називають відгулом, хоча трудове законодавство не надає визначення цього терміну.

Крім того, трудове законодавство встановлює заборону на залучення окремих категорій працівників до робіт у вихідні дні, а саме:

• працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
• батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
• опікунів (піклувальників).

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:

• фактичну підставу, передбачену ч. 2 ст. 71 КЗпП;
• дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
• згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
• згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.

У наказі про роботу у вихідний день обов’язково зазначається:

• підстава залучення працівників до роботи;
• прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
• спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному.

Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.

Оскільки залучення працівників до роботи у вихідний день (святковий, неробочий) день оформлюється наказом, то і надання компенсації (подвійна оплата або інший день відпочинку) за роботу в такий день також має оформлюватись наказом (розпорядженням роботодавця).

Слід мати на увазі, якщо сторони виберуть грошову компенсацію, оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП, яка регулює оплату роботи у святкові та неробочі дні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 107 КЗпП робота у святковий та неробочий день оплачується в подвійному розмірі залежно від умов оплати праці в такому порядку:

• відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, робота яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
• працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. 

При цьому, оплаті в подвійному розмірі підлягають тільки години, фактично відпрацьовані працівником у святковий чи неробочий день.

Частина 3 ст. 107 КЗпП також передбачає можливість надання працівнику, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку (відгулу) за його бажанням, проте слід урахувати, що інший день відпочинку надається працівнику тільки за наявності згоди сторін, оскільки законодавством не передбачено такий обов’язок роботодавця. 

Таким чином, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін (незалежно від того, від кого виходить ініціатива), а робота у святковий та неробочий день завжди оплачується в подвійному розмірі і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням може бути надано інший день відпочинку (відгул).

Роз’яснення надано головним державним інспектором Управління Держпраці у Кіровоградській області Іриною Яновською на офіційному сайті.

По матеріалу medoc.ua

__________________________________________________________________________

Долучайтесь до нас в Instagram та facebook, на Вас чекають:

• корисні лайфхаки
• актуальні новини
• та розважальна рубрика

!Дізнатися більше новин Ви також зможете на нашому каналі в >>> Telegram.